Правова позиція Верховного Суду щодо укладення фінансовими компаніями договорів відступлення права грошової вимоги

Правова позиція Верховного Суду щодо укладення фінансовими компаніями договорів відступлення права грошової вимоги
За обставинами справи, фінансова компанія відступила право вимоги фізичній особі, яка не є і не може бути фактором згідно законодавства.

Департамент юридичного забезпечення Нацкомфінпослуг повідомляє про формування Верховним Судом правової позиції щодо укладення фінансовими компаніями договорів відступлення права грошової вимоги з фізичними особами (постанова від 21.01.2020 у справі № 160/8037/18).

Правові висновки Верховного Суду зводяться до такого:

Фінансова установа під час здійснення своєї діяльності може надавати виключно фінансові послуги за переліком, визначеним у статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі – Закон № 2664-ІІІ), а надання інших фінансових послуг, не включених до цього переліку, забороняється.

Порядок надання послуг з факторингу визначений частиною п`ятою статті 5 Закону № 2664-ІІІ, якою встановлено, що фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог ЦК України та цього Закону.

Зобов`язання за договором факторингу регулюються Главою 73 ЦК України. Статтею 1083 цього Кодексу встановлено, що наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.

У свою чергу статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (в будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно зі статтею 1079 ЦК України сторонами в договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За обставинами справи, фінансова компанія відступила право вимоги фізичній особі, яка не є і не може бути фактором відповідно до вимог Закону № 2664-ІІІ та ЦК України.

Таким чином, Верховний Суд встановив:

по-перше, фінансова компанія, що надає послуги з факторингу, може укладати виключно договори факторингу. До договорів про відступлення права грошової вимоги, укладених фінансовою компанією, що надає послуги з факторингу, застосовуються положення глави 73 ЦК України;

по-друге, фізична особа не має права виступати фактором в укладених фінансовою компанією, що надає послуги з факторингу, договорах відступлення права грошової вимоги.

Нацкомфінпослуг наголосив про необхідність дотримання наведеної правової позиції Верховного Суду.