«Це нотаріальна таємниця» — таку відповідь час від часу чують громадяни, звертаючись до нотаріуса або органів юстиції за інформацією про вчинену нотаріальну дію. Іноді саме поняття нотаріальної таємниці сприймається як абсолютна заборона на отримання будь-яких відомостей. Насправді ж її призначення інше: захистити приватну інформацію особи та водночас чітко визначити, хто, у яких випадках і в установленому законом порядку має право її отримати. Повідомили в Дніпровському міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції України.
Що приховується за поняттям «нотаріальна таємниця»?
Стаття 8 Закону України «Про нотаріат» визначає нотаріальну таємницю як сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, у тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов’язки тощо.
Причому обов’язок зберігати нотаріальну таємницю існує навіть тоді, коли звернення обмежилося наданням правової допомоги чи ознайомленням із документами, а сама нотаріальна дія не була вчинена.
«Я заінтересована особа» — чи достатньо цього?
На практиці саме тут найчастіше виникає непорозуміння. Уявімо досить типову ситуацію. Після смерті людини до нотаріуса або територіального органу Міністерства юстиції звертається її сусід, друг чи знайомий. Заявник просить повідомити, чи вчинялися певні нотаріальні дії, хто звертався до нотаріуса, які документи подавалися. Мотиви можуть бути цілком зрозумілими, а сама людина — щиро вважати себе заінтересованою в отриманні такої інформації.
Інший поширений приклад — звернення щодо нотаріально посвідченого договору від особи, яка не була його стороною та щодо якої відповідна нотаріальна дія не вчинялася.
Однак інформаційна заінтересованість сама по собі не створює права на одержання відомостей, що становлять нотаріальну таємницю.
Закон встановлює конкретне правило: довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються у нотаріуса, видаються виключно фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. У разі смерті особи чи визнання її померлою такі довідки видаються спадкоємцям померлого.
Тому, якщо під час розгляду звернення з’ясовується, що заявник не належить до відповідного кола осіб, відмова у розкритті таких відомостей — це не формальність і не небажання надати відповідь. Це дотримання встановлених законом меж доступу до інформації.
Таємниця — не означає абсолютну заборону
Водночас нотаріальна таємниця не створює «інформаційного вакууму». Стаття 8 Закону прямо визначає випадки та суб’єктів, яким відповідна інформація надається за встановлених законом умов. Зокрема, йдеться про обґрунтовані письмові вимоги суду, прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, а також передбачені законом випадки надання інформації державним і приватним виконавцям, НАЗК, Антимонопольному комітету України та іншим визначеним законом суб’єктам.
Окремо Закон передбачає право Міністерства юстиції України та його територіальних органів з метою регулювання організації нотаріальної діяльності отримувати від нотаріусів підписані ними копії документів, витяги з них та пояснення.
Отже, ключове питання полягає не просто в тому, «чи є ця інформація таємницею?», а й у тому, «чи передбачає закон право конкретної особи або органу отримати її саме в цьому випадку?»
Таємниця, яка захищає
Нотаріальна таємниця — одна з важливих гарантій довіри до нотаріату. Людина, звертаючись до нотаріуса з питаннями спадщини, заповіту, договору, майна чи інших особистих справ, повинна бути впевнена: отримана інформація не стане доступною стороннім лише тому, що комусь вона цікава.
Стаття 8¹ Закону України «Про нотаріат» додатково гарантує захист нотаріальної діяльності від втручання, у тому числі від неправомірного вимагання відомостей, що становлять нотаріальну таємницю.
І добре, що така таємниця існує та охороняється законом. Адже її призначення — не приховати інформацію, а захистити її від неправомірного поширення, водночас установивши чіткі межі, законні підстави, джерела та способи її отримання в установленому законодавством порядку.
Тому правило насправді просте: нотаріальна інформація має бути доступною тому, хто має законне право її отримати, — і захищеною від того, для кого закон такого права не передбачає.
Читайте також:
