У Верховному Суді розглянули справу № 420/4511/23 щодо можливості оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон без використання засобів Єдиного державного демографічного реєстру, без присвоєння унікального номера запису в Реєстрі, без безконтактного електронного носія та без передачі до Реєстру персональних і біометричних даних, пише «Судова газета».

Позивачі просили оформити їм закордонні паспорти без внесення персональних та біометричних даних до ЄДДР. Свою позицію вони, зокрема, обґрунтовували релігійними переконаннями, правом на приватність та посилалися на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо можливості отримання паспорта громадянина України у формі книжечки.

Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили.

Верховний Суд погодився з цими висновками.

Закордонний паспорт без електронного носія — неможливо

Ключовий висновок Суду полягає в тому, що чинне законодавство не передбачає можливості оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон без безконтактного електронного носія.

Порядок оформлення та видачі такого паспорта визначається Законом України № 5492-VI та Порядком № 152. Відповідно до Закону паспорт громадянина України для виїзду за кордон містить безконтактний електронний носій. При цьому прийняття документів та оформлення закордонного паспорта, який не містить такого носія, припинено ще з 20 грудня 2016 року.

Отже, міграційний орган не має правових підстав видати громадянину закордонний паспорт без безконтактного електронного носія.

Верховний Суд зазначив, що під час оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон законодавство передбачає внесення відповідних даних до ЄДДР, зокрема відцифрованого образу обличчя, підпису та відбитків пальців рук.

При цьому закон не передбачає альтернативної процедури, яка дозволяла б особі відмовитися від внесення таких даних до Реєстру лише через релігійні переконання чи небажання використовувати біометричну ідентифікацію.

Водночас закон встановлює окремі випадки, коли відцифровані відбитки пальців не вносяться до Реєстру. Серед них:

• неможливість якісного отримання відбитків,
• недосягнення особою 12-річного віку,
• відсутність усіх пальців рук,
• визначені законом випадки, пов’язані зі станом здоров’я та необхідністю термінового лікування за кордоном.

У згаданій вище справі Суд встановив, що позивачі під передбачені законом винятки не підпадали.

Релігійні переконання: чому позиція щодо паспорта-книжечки тут не застосовується

Окремо Верховний Суд розглянув посилання позивачів на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17, де висновок стосувався інших правовідносин — отримання паспорта громадянина України у формі книжечки, а не паспорта для виїзду за кордон.

Тому застосовувати висновки Великої Палати щодо паспорта-книжечки до процедури оформлення закордонного паспорта, на думку Верховного Суду, немає підстав.

Суд також звернув увагу на відмінність у правовому статусі цих документів: отримання паспорта громадянина України є обов’язком громадянина, тоді як закордонний паспорт використовується для реалізації права на виїзд за межі України.

Позивачі також посилалися на право на приватність та небажання передавати свої персональні й біометричні дані до ЄДДР.

Верховний Суд зазначив, що отримання документа державного зразка, який посвідчує особу та використовується для її ідентифікації, передбачає обробку визначених законом персональних даних. Суд не вбачив у встановленій законом процедурі надмірного тягаря для особи.

Таким чином, у вище згаданій справі Верховний Суд підтвердив:

• закордонний паспорт без безконтактного електронного носія оформити неможливо;
• загальної можливості відмовитися від внесення біометричних даних до ЄДДР під час оформлення закордонного паспорта закон не передбачає;
• релігійні переконання самі по собі не є підставою для оформлення закордонного паспорта без застосування ЄДДР та без внесення передбачених законом даних;
• правова позиція Великої Палати щодо паспорта громадянина України у формі книжечки не поширюється на оформлення паспорта для виїзду за кордон;
• винятки щодо невнесення окремих біометричних даних можливі лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Отже, Верховний Суд фактично підтвердив, що оформлення закордонного паспорта передбачає встановлену законом процедуру ідентифікації особи та внесення відповідних персональних і біометричних даних до ЄДДР, за винятком визначених законом випадків.

Читайте також:

• Афідевіт: коли він може знадобитися та як його оформити
• НКЦПФР: Попередження про нові сумнівні інвестиційні проєкти
• Які факти можна посвідчити у нотаріуса та чому це важливо?
• Дайджест головних новин

Іноді одна обставина може мати вирішальне юридичне значення: людина перебуває у певному місці, документ був пред’явлений у конкретний час або потрібно офіційно підтвердити, що особа є живою. Новини Міністерства Юстиції.

У таких ситуаціях усного підтвердження недостатньо. Законодавство передбачає можливість офіційно зафіксувати юридично значущий факт у нотаріальному порядку та отримати документ, що його підтверджує.

Нотаріус може посвідчити факт, що фізична особа є живою, її перебування у певному місці, а також час пред’явлення документа.

 Посвідчення факту, що особа є живою

Фізична особа може звернутися до нотаріуса з усним проханням посвідчити факт її перебування в живих.

Така нотаріальна дія може бути вчинена як у приміщенні нотаріуса, так і за його межами — у разі виїзду нотаріуса в межах відповідного нотаріального округу.

Для малолітньої дитини або недієздатної особи звернення здійснює законний представник — зокрема, батьки, усиновлювачі чи опікун.

Щодо неповнолітніх осіб та громадян, цивільна дієздатність яких обмежена, нотаріальна дія проводиться за їхнім зверненням за умови отримання згоди відповідного законного представника. Така згода має бути оформлена відповідно до вимог законодавства, зокрема Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5.

Підтвердження перебування особи у певному місці

Нотаріус також може посвідчити факт перебування фізичної особи у конкретному місці.

Процедура передбачає особисту явку громадянина до нотаріуса або його виїзд до місця перебування особи в межах відповідного нотаріального округу.

Для дітей та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена або відсутня, порядок звернення визначається їхнім правовим статусом та передбачає участь або згоду законних представників.

Після встановлення відповідного факту нотаріус видає заінтересованій особі свідоцтво, яке підтверджує встановлену обставину.

Коли важливий час пред’явлення документа

Окремою нотаріальною дією є посвідчення часу пред’явлення документа.

Для цього заінтересована особа звертається до нотаріуса, який особисто ознайомлюється з документом. Після цього на документі робиться посвідчувальний напис, у якому, зокрема, зазначається особа, яка його пред’явила.

Таким чином, нотаріус офіційно фіксує момент пред’явлення документа. Це може мати важливе юридичне значення у правовідносинах, де необхідно підтвердити, коли саме документ був поданий або пред’явлений.

Чому це важливо?

Зафіксований нотаріусом факт може стати вагомим підтвердженням під час реалізації або захисту прав та інтересів людини.

Нотаріальне посвідчення допомагає закріпити юридично значущу обставину документально, спростити її доказування та зменшити ризик спорів у майбутньому.

Коли значення можуть мати місце, час чи конкретна обставина, своєчасна юридична фіксація здатна відіграти вирішальну роль.

Читайте також:

• Афідевіт: коли він може знадобитися та як його оформити
• Мін’юст роз’яснив механізм превентивної реструктуризації
• Відмітка «відмова» у паспорті: порядок отримання РНОКПП у разі зміни релігійних переконань

Афідевіт – письмова урочиста заява про наявність або відсутність певних фактів (подій), які мають юридичне значення.  Роз’яснили у Міністерстві юстиції України. 

У більшості випадків він потрібен для використання за кордоном, коли звичайний документ не можна легалізувати або апостилювати, зокрема:
– довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
– документи без печаток або підписів. Наприклад, друковані електронні довідки.

Крім того, за допомогою афідевіту можна підтвердити місце проживання людини, утримання дитини, родинні зв’язки, факт того, що особа не перебуває у шлюбі, джерела фінансування, досвід роботи тощо.

Оформляють афідевіти державні та приватні нотаріуси.

До переліку дій, що вчиняють нотаріуси, передбаченого статтею 34 Закону України «Про нотаріат», належить засвідчення справжності підпису на документах.

Нотаріуси засвідчують справжність підпису на документах, крім тих, які відповідно до закону або за вимогою сторін підлягають нотаріальному посвідченню. Нотаріуси засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.

Не можуть нотаріуси засвідчувати справжність підпису фізичної особи на документі, в якому стверджуються обставини, право посвідчення яких належить лише відповідному державному органу (час народження, шлюбу, смерті, наявність хвороби, інвалідності, права власності на майно тощо). Справжність підпису на такому документі може бути засвідчена у випадку, якщо документ призначений для подання до компетентних органів іншої держави.

Згідно з вимогами юридичних установ деяких країн до письмових урочистих заяв (афідевітів) повинні долучатися на підтвердження фактів, викладених у цих заявах, документи (листи, фотокартки, квитанції, довідки, витяги тощо).

Документи, що додаються до афідевіту на підтвердження викладених в ньому фактів, підшиваються перед афідевітом.

Щодо посвідчувального напису, який проставляється нотаріусом на афідевіті, варто зазначити, що наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.12.2010 за № 1318/18613, затверджені Правила ведення нотаріального діловодства, якими в додатку 25 передбачені форми посвідчувальних написів №№ 64 – 68 про засвідчення справжності підпису на документах та засвідчення справжності підпису на афідевіті з додатками відповідно.

Наявність додатків повинна бути застережена в посвідчувальному написі.

З метою засвідчення справжності підпису на афідевіті особа має звернутися до будь-якої державної нотаріальної контори або до приватного нотаріуса з документом, що посвідчує особу (паспортом громадянина України або іншим документом, що посвідчує особу, передбаченим Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»), та документами (листами, фотокартками, квитанціями, довідками, витягами тощо), які будуть підшиті до афідевіту.

Засвідчення справжності підпису особі необхідно буде сплатити. У випадку засвідчення справжності підпису приватним нотаріусом розмір плати буде визначатися за домовленістю сторін, тоді як державні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють державне мито та стягують плату за надання додаткових послуг правового характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також технічного характеру.

Звертаємо увагу, що офіційні документи (у цьому випадку – афідевіт), які складені на території України, з метою використання їх на території інших держав потребують процедури легалізації.

Як держава переводить нотаріальні дії, документи та реєстри в цифрове середовище.

Нотаріат поступово переходить від паперових реєстрів і документів до цифрового середовища. Йдеться не лише про можливість перевірити окремий нотаріальний документ за QR-кодом. Держава створює Єдину державну електронну систему е-нотаріату, яка має об’єднати електронне робоче місце нотаріуса, Електронний реєстр нотаріальних дій, Електронний нотаріальний архів та низку реєстрів, що використовуються у нотаріальній діяльності.

Правову основу цієї системи визначає постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1406 «Деякі питання функціонування Єдиної державної електронної системи е-нотаріату». Документ визначає склад системи, її функціональні можливості, порядок електронної взаємодії з іншими державними інформаційними ресурсами та правила роботи з електронним ідентифікатором нотаріального документа.

Водночас е-нотаріат в Україні поки що не можна ототожнювати з повністю дистанційним нотаріатом. Наразі йдеться насамперед про створення цифрової інфраструктури нотаріальної діяльності, електронний облік, архівування, обмін даними та перевірку документів.

Що входить до системи е-нотаріату

Положення, затверджене постановою № 1406, визначає сім складових Єдиної державної електронної системи е-нотаріату:

• електронне робоче місце користувача;
• Електронний нотаріальний архів;
• Електронний реєстр нотаріальних дій;
• Єдиний реєстр довіреностей;
• Єдиний реєстр нотаріусів;
• Єдиний реєстр спеціальних бланків нотаріальних документів;
• Спадковий реєстр.

Ці компоненти мають бути пов’язані між собою електронною інформаційною взаємодією. Власником системи є держава в особі Міністерства юстиції, а адміністратором — державне підприємство, що належить до сфери управління Мін’юсту.

Мова йде не про окремий електронний сервіс, а про інформаційну систему, яка має стати цифровим середовищем для значної частини нотаріальної діяльності.

Електронне робоче місце нотаріуса

Одним із основних елементів системи є електронне робоче місце користувача.

Через нього передбачені пошук та внесення відомостей, формування запитів, отримання інформації з інших інформаційних систем, реєстрів, кадастрів і баз даних, обмін електронними даними, завантаження сканованих копій документів, створення проєктів нотаріальних документів та формування документів з електронним ідентифікатором.

Система має забезпечувати електронну взаємодію не лише з реєстрами Мін’юсту. Положення прямо передбачає обмін даними з іншими державними інформаційними ресурсами, зокрема з Єдиним державним демографічним реєстром та Державним реєстром фізичних осіб — платників податків.

Технічно така взаємодія з іншими державними інформаційними системами здійснюється через систему електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів «Трембіта» з дотриманням вимог законодавства про електронні довірчі послуги, захист персональних даних, публічні електронні реєстри та електронний документообіг.

Електронний нотаріальний архів

Окремий напрям реформи — створення Електронного нотаріального архіву.

Його поява має змінити сам підхід до зберігання нотаріальних документів. Цифрове середовище повинно забезпечувати збереження електронних нотаріальних справ, документів, створених нотаріусом, а також документів, які були отримані для вчинення нотаріальної дії.

Це не означає, що паперові документи та архіви одномоментно зникають. Навпаки, перехідний механізм передбачає одночасне використання паперових та електронних носіїв у визначених законодавством випадках.

Саме тому говоримо не про «відмову від паперу», а про поступове формування електронної нотаріальної справи та цифрового архіву.

Постанова № 1406 передбачає, що початок функціонування Електронного реєстру нотаріальних дій та Електронного нотаріального архіву визначається окремим рішенням Міністерства юстиції.

За інформацією ДП «Національні інформаційні системи», система е-нотаріату нині перебуває на етапі дослідної експлуатації.

QR-код — не «цифровий підпис» документа

Одне з найбільш помітних для громадян нововведень — електронний ідентифікатор, або QR-код.

Електронний ідентифікатор — це графічне зображення коду, що містить унікальний номер, присвоєний нотаріальному або прирівняному до нотаріально посвідченого документу, завантаженому до системи.

Отже, QR-код виконує передусім ідентифікаційну та перевірочну функцію. Він дозволяє встановити, чи є відповідний документ у системі та отримати передбачену законодавством інформацію про нього.

Для електронного нотаріального документа система автоматично накладає QR-код у верхньому лівому куті першої сторінки.

При цьому документи, оформлені на спеціальних бланках нотаріальних документів, мають окремий порядок використання захисних елементів.

Які документи можуть мати QR-код

Чинний наказ Міністерства юстиції від 22 липня 2022 року № 3081/5 визначає перелік нотаріальних документів, які формуються з електронним ідентифікатором.

До нього належать:

• довіреність;
• договір оренди транспортного засобу;
• заповіт;
• заява, на якій нотаріус засвідчує справжність підпису.

В той же час для заповіту встановлено окреме обмеження: електронна копія нотаріально посвідченого заповіту не надається за запитом заінтересованої особи через Єдиний державний вебпортал електронних послуг.

Це важливо, оскільки цифровізація нотаріальних документів не означає скасування обмежень, пов’язаних із нотаріальною таємницею.

Перевірка документа через «Дію»

Механізм електронного ідентифікатора передбачає можливість перевірки нотаріального документа онлайн.

Ще у 2022 році уряд визначив механізм, за яким QR-код можна було відсканувати за допомогою застосунку «Дія» та перевірити наявність документа в електронній системі. Серед відомостей, які можуть відображатися під час перевірки, — номер нотаріальної дії, тип документа, дата її вчинення та інформація про нотаріуса.

У передбачених законодавством випадках електронна копія документа також може бути доступна за згодою відповідної особи. Водночас перевірка через QR-код не повинна сприйматися як автоматична заміна всіх юридичних процедур, пов’язаних із пред’явленням оригіналу документа.

Тобто QR-код не робить документ самодостатнім цифровим об’єктом. Його функція — дати можливість перевірити зв’язок документа з інформацією, яка міститься у державній системі.

Електронний реєстр нотаріальних дій: що показав експеримент

Окремим напрямом цифровізації є експериментальний проєкт щодо реєстрації вчинених нотаріусами нотаріальних дій в Електронному реєстрі нотаріальних дій.

Його запроваджено постановою Кабінету Міністрів від 30 травня 2024 року № 619. Документ є чинним і був змінений постановою Кабміну № 1055 від 27 серпня 2025 року.

Суть експерименту полягає у паралельній фіксації інформації про нотаріальні дії в електронному середовищі.

На перехідному етапі паперовий реєстр не зникає. Інформація про вчинену нотаріальну дію спочатку реєструється у паперовому реєстрі, після чого відповідні відомості вносяться до Електронного реєстру.

Особливо важливим є правило про співвідношення двох реєстрів: у разі розбіжності між відомостями електронного та паперового реєстрів пріоритет мають відомості паперового реєстру.

Це прямо показує, що держава поки перебуває на етапі переходу від паперової моделі до електронної.

Це ще не можна вважати дистанційним нотаріатом. Положення № 1406 передбачає серед функціональних можливостей системи проведення аудіо- та відеоконференцій у режимі реального часу. Але ця норма сама по собі не надає права вчиняти будь-яку нотаріальну дію дистанційно.

Юридична можливість дистанційного вчинення конкретної нотаріальної дії залежить від спеціального регулювання: виду правочину, способу ідентифікації та автентифікації особи, вимог до її волевиявлення, перевірки повноважень та інших передбачених законом умов.

Тому нинішній етап реформи можна характеризувати як створення цифрової інфраструктури нотаріату, а не як запровадження повністю дистанційного нотаріату.

Чинна модель не виникла з нуля. Ще у грудні 2021 року Кабінет Міністрів запустив експериментальний проєкт щодо поетапного запровадження Єдиної державної електронної системи е-нотаріату постановою № 1444. У грудні 2023 року ця постанова втратила чинність у зв’язку із запровадженням нової моделі, визначеної постановою № 1406.

Окремим етапом стала постанова № 745 від 1 липня 2022 року, яка визначала правила формування та перевірки нотаріального документа з електронним ідентифікатором. Вона також втратила чинність із 30 грудня 2023 року після набрання чинності постановою № 1406.

Отже, нинішня система є наступним етапом реформи, яка розвивається вже кілька років.

Окремий напрям — Спадковий реєстр

У 2026 році уряд продовжив розбудову цифрової інфраструктури е-нотаріату.

Постановою Кабінету Міністрів від 21 січня 2026 року № 52 затверджено новий Порядок державної реєстрації заповітів, спадкових договорів, відомостей, пов’язаних із спадкуванням, та ведення Спадкового реєстру.

Документ передбачає функціонування Спадкового реєстру як складової системи е-нотаріату та визначає порядок перенесення інформації до цієї системи із збереженням її цілісності та вимог щодо нотаріальної таємниці.

Тобто, цифровізація йде не лише шляхом створення нових сервісів для громадян, а й через перебудову внутрішньої архітектури державних реєстрів.

Що зміниться для нотаріуса

Практично, реформа означає поступовий перехід до моделі, у якій нотаріус працює не з ізольованими паперовими документами, а з пов’язаним цифровим середовищем.

Система має дозволяти:

• отримувати інформацію з державних реєстрів;
• формувати електронні запити;
• створювати та зберігати електронні документи;
• завантажувати скановані копії документів;
• реєструвати нотаріальні дії в електронному середовищі;
• формувати документи з електронним ідентифікатором;
• забезпечувати електронне архівування;
• здійснювати інформаційну взаємодію з іншими державними системами.

При цьому юридична оцінка нотаріусом не зникає. Цифрова система може автоматизувати обмін інформацією, технічну перевірку та фіксацію операцій, але не замінює нотаріуса як особу, яка вчиняє нотаріальну дію та несе передбачену законом відповідальність.

Український е-нотаріат зараз перебуває на етапі переходу від окремих цифрових інструментів до єдиної системи.

Перший рівень — цифрова інфраструктура: електронне робоче місце, реєстри, архів та електронна взаємодія з державними інформаційними ресурсами.

Другий — електронна ідентифікація та перевірка документів: QR-код, інформація про нотаріальну дію та можливість отримання електронної копії у визначених випадках.

Третій — дистанційні нотаріальні дії. Саме тут виникають найбільш складні юридичні питання: як забезпечити належну ідентифікацію особи, справжність її волевиявлення, захист від примусу чи шахрайства, дотримання нотаріальної таємниці та можливість довести законність дії у разі спору.

Тому головне питання реформи сьогодні полягає не в тому, чи буде е-нотаріат. Його цифрова інфраструктура вже нормативно закріплена і розвивається.

Питання в тому, які саме нотаріальні дії держава дозволить переводити в дистанційний формат, які юридичні гарантії для цього встановить і де проходитиме межа між автоматизованою системою та особистою відповідальністю нотаріуса.

Редакція «Судово-юридичної газети».

Читайте також:

• Ринок віртуальних активів в Україні: 4 ключові питання до запуску
• З серпня банки запроваджують ліміти на операції ФОПів та юридичних осіб
• Санкції за останній тиждень: Огляд ключових рішень

Внесення вкладу учасником ТОВ – це передача грошей, майна, цінних паперів чи майнових прав до капіталу товариства. Ця дія формує або збільшує капітал компанії, надає право на частку в бізнесі та забезпечує фінансування для господарської діяльності. Про це нагадав Департамент державної реєстрації виконкому Кременчуцької міської ради.

Невнесення учасником товариства свого вкладу у встановлений строк може мати істотні корпоративні наслідки – аж до виключення такого учасника з товариства, для застосування цих наслідків недостатньо лише встановити факт прострочення.

Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено наступні кроки :

1. Встановлення факту прострочення.

Відповідно до статті 15 Закону, якщо учасник прострочив внесення вкладу або його частини, виконавчий орган товариства має надіслати йому письмове попередження. Строк внесення вкладу визначається відповідно до закону, статуту товариства або рішення, яким встановлено відповідний обов’язок учасника.

Для вкладу, що вноситься у зв’язку зі створенням товариства, загальним правилом є його повне внесення протягом 6 місяців з дати державної реєстрації товариства, якщо інше не передбачено статутом.

2. Письмове попередження учасника.

Після виникнення прострочення виконавчий орган товариства зобов’язаний направити учаснику письмове попередження. Додатковий строк встановлюється виконавчим органом або може бути визначений статутом товариства, але не перевищувати 30 днів.

3. Дотримання процедури скликання загальних зборів.

Якщо учасник не вніс вклад або його частину протягом наданого йому додаткового строку, виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників з дотриманням вимог Закону та статуту.

4. Голосування на загальних зборах.

Голоси, що припадають на частку учасника, який має заборгованість перед товариством, не враховуються при визначенні результатів голосування щодо прийняття рішень (ч.2 ст. 15 Закону). Оскільки, учасник, стосовно якого вирішується питання про наслідки невнесення вкладу, не може блокувати прийняття відповідного рішення.

5. Що відбувається з неоплаченою часткою товариства?

На загальних зборах приймають одне із чотирьох рішень стосовно учасника товариства, який не вніс вклад протягом наданого йому додаткового строку:

– про виключення учасника, який має заборгованість із внесення вкладу;

– про зменшення статутного капіталу на розмір неоплаченої частини частки;

– про перерозподіл неоплаченої частки (частини частки) між іншими учасниками без зміни розміру статутного капіталу та сплату ними відповідної заборгованості;

– про ліквідацію товариства.

До прийняття рішення одного з вище зазначених рішень доцільно перевірити не лише факт несплати, а й підставу виникнення обов’язку, встановлений строк, зміст статуту, докази повідомлення та дотримання процедури скликання і проведення загальних зборів.