В Україні ухвалили закон, який передбачає створення реєстру підсанкційних осіб. Про основні переваги та недоліки нового механізму повідомляє Економічна Правда. Текст статті Ілони Хмельової наведено нижче.
«Що спільного між вороном і письмовим столом? Це запитання відомого математика Чарльза Доджсона (якого ви точно знаєте як письменника Льюїса Керрола) змушує замислитися. Але тільки так можна по-іншому подивитися на звичні речі і знайти нестандартні рішення.
А нові підходи нам дуже потрібні. Бо російська агресія триває більше трьох з половиною тисяч днів. Це вже надто довго. І достатньо для того, щоб цивілізований світ зупинив Росію і захистив міжнародний правопорядок.
Одним з інструментів, який мав би покласти край війні і змусити Росію відмовитися від протиправних дій, є санкції. Агресор все ще не змінив своєї поведінки. Отже, санкції не досягли основної мети. Тому санкційну політику потрібно посилити.
Щоб вирішити цю проблему, я пропоную вам відповісти на таке запитання: що спільного між збільшенням ефективності глобального санкційного режиму і боротьбою з корупцією? Виявляється, дуже багато.
Порушення санкцій і створення різноманітних схем обходу запроваджених обмежень – постійний процес. Найочевиднішою відповіддю є запровадження відповідальності за такі дії, а також системні розслідування і застосування нових санкцій.
Але значно дієвіше скоординувати зусилля всіх учасників санкційної коаліції. Це продемонструє, що вигадувати нові схеми обходу санкцій не лише надто складно, але й економічно невигідно.
Для синхронізації дій потрібна довіра. І якщо ми хочемо, щоб санкційні списки України були орієнтиром для всіх інших держав, нам потрібне обґрунтоване і прозоре формування цих списків. Отже, і тут ключовим є зменшення корупційних ризиків. А корупції немає там, де є відкритість.
Тому таким важливим було рішення Верховної Ради України про створення Державного реєстру санкцій (Закон України 3223-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування санкцій").
Офіційно цей реєстр визначається як "інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення та надання інформації про всіх суб’єктів, щодо яких застосовано санкції".
Простою мовою – це перелік усіх санкцій із аргументацією, чому вони були накладені. Це перший крок до більшої прозорості санкційної політики.
В ухваленому законі вже помітні "підводні камені", але почнемо з хорошого.
По-перше, реєстр буде вестися українською та англійською мовами. Це спростить доступ до офіційної інформації для міжнародних партнерів України. Крім того, можуть бути зняті труднощі, які виникають в процесі перекладу і транслітерації особистих даних підсанкційних осіб.
По-друге, відомості, що містяться в реєстрі санкцій, будуть викладатися у форматі, доступному для автоматизованого збору, обробки та завантаження інформації. Тобто журналісти, громадські активісти і всі зацікавлені громадяни зможуть легко аналізувати всі дані.
По-третє, інформація про застосування, скасування та внесення змін до санкцій буде максимально актуальною. Закон встановлює чіткі і дуже короткі строки для оновлення реєстру після ухвалення відповідного рішення.
За загальним правилом зміни відображатимуться в реєстрі одразу з дня набрання чинності рішення.
По-четверте, у реєстр санкцій буде вноситися значна кількість інформації, що гарантуватиме максимальну прозорість та відкритість ухвалення рішень.
По-п’яте, законом прямо передбачено, що "персональні дані осіб, щодо яких застосовано санкції, а також інша інформація, пов’язана з реалізацією цього закону та внесена до реєстру, не вважається конфіденційною інформацією, її обробка та поширення здійснюються в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та забезпечення прав людини без згоди таких осіб".
Таким чином, усуваються будь-які юридичні колізії щодо захисту персональних даних та унеможливлюються судові оскарження в цій частині.
А тепер про недоліки та двозначності.
Закон передбачає, що "дані реєстру є відкритими і загальнодоступними, крім випадків, передбачених законом". Тобто закладається потенційна можливість посилатися на законодавство про державну таємницю для уникнення публікації певної інформації.
Цим можуть зловживати окремі органи, які ініціюють санкції. Також існує ризик, що для пояснення підстави запровадження санкцій будуть публікуватися просто номери пунктів зі статті 3 закону "Про санкції" без детального обґрунтування.
Проте принцип правової визначеності вимагає, щоб у реєстрі санкцій містилося конкретне пояснення щодо дій відповідної особи з доказами та юридичною кваліфікацією. Якщо в реєстрі буде відсутня така інформація, то поява реєстру не матиме позитивного впливу на рівень довіри до українських санкцій, а також на дотримання принципу верховенства права у санкційній політиці України.
Інший виклик – це часові рамки створення реєстру санкцій. У законі прописано, що реєстр має запрацювати протягом шести місяців. Закон набрав чинності 20 липня, отже РНБО має запустити реєстр на початку 2024 року.
Як протидіяти таким викликам? У західних демократіях давно знайшли відповідь на це запитання, запровадивши інструмент пост-законодавчого контролю (post-legislative scrutiny). Цю роль виконують парламенти, здійснюючи моніторинг реалізації ухваленого законодавства.
Це гарантує, що запропоноване регулювання досягнуло поставленої мети. Але поки ВРУ недостатньо системно імплементувала цей міжнародний досвід, лише активна позиція громадянського суспільства дозволить створити реєстр санкцій в оптимальному форматі. Саме громадський контроль зробить санкційну політику України найбільш ефективною.»
Читайте також:
